Стаття для «Time.com»

Через два роки після українського другого Майдану — протестів, які переросли у народне повстання, країна знаходиться в тій же патовій ситуації, з якою вона зіткнулася після першого Майдану в 2004 році, коли українці відмовилися визнавати результати нечесних виборів. Інститути влади зайшли в глухий кут, реформи зупинилися. Не буде перебільшенням сказати, що ми знаходимося у найбільшій кризі з часів проголошення незалежності. Достатньо лише швидко переглянути сьогоднішні новини для того, щоб прийти до простого висновку — система не працює.

Із точки зору тих, хто вийшов на Майдан два роки тому, досягнення чинної влади є дуже слабкими. Ті ж політики, захоплені добре знайомою всім нам міжусобною війною, кидаються один в одного звинуваченнями у корупції. Замість реальних змін ми маємо зіткнення непомірних амбіцій у той час, як країна пірнає на дно.

У владі корупція, на Сході країни триває війна, а протиріччя між політичними союзниками, представленими президентською і прем'єрською фракціями роблять реальну роботу уряду неможливою. Кілька тижнів тому міністр економіки Айварас Абромавічус — литовець, номінально не зв'язаний з українською політикою, — подав у відставку, сказавши, що неможливо робити реформи у таких умовах. Він також вказав на конкретні фігури в Адміністрації Президента і Кабінеті Міністрів, чиї особисті інтереси блокують рух уперед.

Західні партнери, які підтримують український владний дует, намагаються шукати позитиви. Рекомендовані МВФ бюджет і поправки до податкового кодексу були прийняті. Зовнішній борг реструктуризовано, принаймні на сьогодні. Створене Антикорупційне агентство, яке поки що не працює. Однак тим, хто бажає добра моїй країні, критично важливо зрозуміти — Україну врятують не окремі особистості, а система управління, всередині якої буде менше причин для конфліктів.

Україні необхідно досягти декількох результатів, які є набагато більш важливими, ніж амбіції Президента або Прем'єр-міністра. Головні з них – це закінчення війни, проведення реальних реформ в економіці, прийняття нової конституційної моделі з реальною децентралізацією, реформою правосуддя, створення ефективної системи управління країною. Політики повинні стримати амбіції та зробити все, щоб країна не повторювала старих помилок і відійшла від краю економічної та гуманітарної катастрофи.

Реформи, абсолютно «невловимі» для українців, не є кінцевим результатом, а засобом досягнення мети — поліпшення життя в країні. Необхідною умовою для того, щоб зробити цей процес можливим, як сказав міністр економіки Абромавічус, який подав у відставку,  є перегляд принципів взаємодії владних інститутів. Для цього необхідні зміни до Конституції.

На відміну від минулих спроб змінити Конституцію, країна не може собі більше дозволити поверхневі зміни, сформульовані за закритими дверима. У людей є багато причин не довіряти здатності влади виправити неробочу систему, яка до сьогоднішнього моменту працювала на саму владу. Тому процес змін до Конституції повинен бути повністю відкритим, прозорим, а не імітувати ці якості.

Конституційна реформа повинна торкнутися і реформи судової системи. Доки українська судова система є заручником поточної політичної боротьби, українці не отримають блага верховенства права. В історії перехідних періодів східноєвропейських країн дуже мало історій успіху «люстрації» — очищення державних службовців, які працювали в минулій владі, але, незважаючи на це, частина влади в Україні фетишизувала цей термін. Насправді люстрація в Україні стала ширмою для нових корупціонерів і інструментом боротьби з політичними опонентами — сучасною версією полювання на відьом і продовженням нескінченних політичних ігор.

Незалежний економіст Тім Еш в своєму недавньому аналізі сказав, що найкращий спосіб укоренити верховенство закону в Україні — це якщо політики перестануть використовувати видимість законів як зброю один проти одного. Прийшов час для нових стандартів. Ми можемо назвати це "економічним патріотизмом". Успіх України в створенні ефективної економіки та бізнес-клімату, який дозволить залучити інвестиції. Інвестори прийдуть в країну тільки тоді, коли верховенство закону захищатиме їх від рейдерства.

Для проведення реформ потрібен міцний фундамент — мир в Україні. При всій суперечливості та складності саме Мінський процес, розпочатий Україною, Росією, Францією та Німеччиною за сприяння ОБСЄ, пропонує шлях до миру. Питанням, яке викликає найбільше суперечностей, є надання обмеженої автономії окремим районам Донецької та Луганської областей. Це питання поляризує українське суспільство настільки, що багато хто не може побачити логічних плюсів цього кроку. Якщо Київ використає цю можливість і проведе реальну децентралізацію, послабить свій вплив на всі регіони, а не тільки на Донецьку та Луганську області, то всі регіони країни зможуть використовувати свої власні ресурси для проведення реформ, боротися з корупцією і формувати сприятливий бізнес-клімат. Саме це, а не поверхнева децентралізація, яку влада запропонувала без дебатів, є запорукою відродження України.

Під час Майдану загинули сотні. Тисячі українців загинули у війні на Донбасі. Минулі два роки фактично не змінили країну. Пам'ять тих, хто віддав життя заради кращого майбутнього нашого народу, не заслуговує тієї деградації, яка відбувається зараз. Україна повинна рухатися вперед. Незважаючи на труднощі та перешкоди, сьогодні Україна має реальний шанс виправити непрацюючу систему.

http://time.com/4230034/ukraine-future/