Україна зіткнулася з цілим рядом викликів, які несуть загрозу майбутньому нашої держави.

Це не тільки війна, що продовжується на Донбасі, деіндустріалізація та бідність. Сьогодні доводиться говорити про кризу перспективи, який проявляється у багатьох аспектах: кризу довіри до влади, відносин між центром і регіонами, зростаючої політичної конфронтації, історичних і мовних протиріччях, масовій трудовій еміграції.

І хоча ці проблеми мають різну природу, їх каталізує нинішня система управління, заснована на нетерпимості та тиску на опонентів, корупції та зловживаннях у владі.

Опозиційний блок наполягає на необхідності конституційної реформи. Ми ставимо питання не про переміщення "права підпису" між Грушевського та Банковою, а про комплексні зміни у державній владі і по горизонталі, і по вертикалі.

Сумний досвід так званої "децентралізації" останніх років демонструє, що косметичні правки призводять до погіршення ситуації. По суті, проведена владою «децентралізація» – це фікція.

Диктатура центру нікуди не пішла. Замість прав і повноважень громади та регіони отримали нові дірки в бюджеті, а люди – подальше погіршення якості життя. Дотаційність ОТГ становить близько 75%. У рази зріс обсяг непрофінансованих витрат, делегованих на місцевий рівень з центру. Так, у 2018 році, за оцінками Асоціації міст України, освітня субвенція недофінансована на 4,4 млрд гривень, а медична – профінансована на 65% від потреби.

Громади та регіони знову опиняються в ролі прохачів, що оббивають пороги київських кабінетів. Центральна влада знову використовує фінансовий зашморг, щоб нав'язувати вигідні для себе рішення.

"Зависло" мирне врегулювання. Мінські угоди, підписані нинішньою владою, пропонують конкретні рішення питань щодо статусу та повноважень регіонів. Чим довше буде продовжувати війна, тим біднішими та слабкішими будуть українські регіони та громади.

Відповідь на ці виклики очевидна. Потрібно перестати перекладати на регіони відповідальність і дати їм, на конституційному рівні, реальні повноваження: право формувати власні виконавчі органи, пряму участь у визначенні загальнодержавної бюджетної, податкової, соціальної та культурної політики. Це дозволить повернути регіональні еліти в загальнонаціональне політичне життя, зупинити процес «відокремлення» та появи будь-яких «бурштинових», «лісових» та інших «республік».

Необхідно прийняти різноманіття України. Це величезна перевага нашої країни. Важливо зміцнити інститути представницької демократії, зробити остаточний вибір на користь парламентської республіки.

Як показує національний досвід, інститут президента не виконує функцію арбітра. Навпаки, сам часто виступає чинником посилення конфліктності. Саме тому ми пропонуємо кардинально розширити повноваження парламенту та уряду.

Безумовно, це тільки частина проблем, які можуть і повинні бути вирішені в процесі оновлення Конституції. Ми вважаємо, що сьогодні ще є вікно можливостей досягти політичного консенсусу щодо Основного закону, який дозволить нашій країні стати мирним, успішним, комфортним, безпечним і гідним домом для її громадян.