Стаття для «U.S. News & World Report»
У той момент, коли Західна Німеччина відновлювалася після масових руйнувань Другої світової війни, автори нового порядку приділили пильну увагу тим урокам, які були винесені з історії Німеччини від Веймарської республіки до поразки гітлерівського режиму. Результатом став баланс між гілками влади в новій Конституції, а Основний закон фактично гарантував, що регіони Німеччини впливали на владу в країні стільки ж, скільки й столиця — спочатку Бонн, потім — Берлін. Об'єднання Німеччини, яке відбулося пізніше, залежало від вибудови всіх елементів або хоча б одного з них. Решта прийшло потім.
Хоча ситуації в Німеччині та Україні не цілком аналогічні, сьогодні Україна — це розділена країна. На сході України триває конфлікт. Ціна цієї війни — десятки тисяч убитими, мільйони біженців і мільярдні збитки для економіки та промислового потенціалу, не кажучи про втрачені території. Але при цьому війна не стала тотальною, адже політична еліта в Києві адаптувалася до її реалій. Ні для кого не секрет, що в Україні є політичні сили, яким війна приносить вигоду. Деякі політики з правлячої коаліції вже відкрито закликають відмовитися від Донбасу та обмежити права наших громадян, які там живуть.
Ухвалені нещодавно правлячою коаліцією закони ввели квоти на використання російської мови на телебаченні, заблокували соціальні мережі, які належать росіянам, і тим самим обмежили фундаментальні права значної кількості громадян України на комунікацію та висловлення думки. Ці права вільно використовуються людьми у всьому світі, включно з багатьма авторитарними режимами. Міністерство інформації в дусі творів Орвелла регулярно погрожує ЗМІ, чия точка зору не відповідає офіційній версії подій. На опозиційні телеканали нападають неформальні збройні формування, що мають тісні зв'язки з правлячою коаліцією. Один з телеканалів — "Інтер", — студію якого у вересні минулого року намагалися підпалити і захопити серед білого дня. Винних досі не притягнуто до відповідальності. У кінцевому підсумку мета залякування ЗМІ — вселити страх у лавах опозиції.
Корупція у вищих колах, яка, по ідеї, стала причиною Майдану в 2014 році, не тільки не скоротилася, але, на думку 80% українців, істотно розквітла за останні три роки.
Всі ці перешкоди на шляху до побудови вільної та процвітаючої країни підтримуються в тій чи іншій формі примарою війни. Доти, доки на сході України відбуваються перестрілки та гинуть люди, рано говорити про сталий та тривалий мир. Але вже сьогодні не рано почати будувати фундамент для того миру, якого вимагають громадяни України, а не її правляча «коаліція війни».
Повоєнний досвід Німеччини можна застосовувати і до цієї ситуації, і основні його елементи склали так званий «Мінськ-2» — домовленості між Москвою та Києвом, досягнуті в 2015 році. Вони мали на меті децентралізацію та зміни до Конституції, які призвели би до чіткішого балансу гілок влади в країні і передачі більшої влади місцевому самоврядуванню. Чинна влада не бажає зараз приймати такі зміни офіційно — оскільки вони передбачають спочатку виведення важкого озброєння з Донбасу, але насправді — тому що ці зміни підривають суть корпоративістського режиму, який вони побудували та зміцнили ім'ям війни за останні три роки.
Нова Конституція може та повинна стати виходом із сьогоднішньої кризи. Щоб структурні реформи, які приведуть до миру, cтали джерелом зростання для України, всі громадяни України в усіх регіонах мають отримати більше прав визначати, хто буде їх владою. Це означає прямі вибори губернаторів, а не їх призначення президентом. Це також означає скорочення кількості депутатів національного парламенту — Верховної Ради, а також, для уникнення загальної безвідповідальності, передачі цьому органу, що представляє інтереси народу, більшої частини повноважень, узурпованих за останні роки сильною президентською владою. Політичні процеси в нашій країні стали занадто відірваними від інтересів людей, що призводить до посилення корупції.
Конституційні та широкі законодавчі зміни, необхідні для досягнення цих цілей, можуть відбутися тільки в результаті національного примирення, діалогу та реінтеграції Донбасу. Усі, хто бажає кінця війни та справжнього об'єднання країни, — а це майже 80% українців, —підтримують цю концепцію. Не підтримують її лише, за словами одного мудреця, жертви найбільшої людської дурості, — ті, хто забули, що спочатку збиралися робити.
Хоча патова ситуація замороженого трирічного конфлікту в Україні виглядає так, ніби вона набула нездоровий відтінок нормальності, можливо, зараз настав вдалий момент для руху вперед до миру. Нещодавно один російський чиновник високого рангу вперше визнав необхідність прямих переговорів між Москвою та Вашингтоном з питання України. А новий президент США, який перебуває під вогнем критики своїх опонентів за нібито близькість до Росії, може приготувати кілька сюрпризів, коли у нього з'явиться можливість стати потенційним миротворцем. Як сказав у своїй недавній заяві держсекретар США Рекс Тіллерсон, зараз, можливо, настав час для того, щоб вийти за рамки обмежень Мінського процесу, коли мова йде про рішення для України.
Зміни в Україні повинні початися зсередини, і найкращим способом зробити ці зміни незворотними повинна стати конституційна реформа. Реформи мають бути спрямовані на виправлення тих дисбалансів, які існують в наших політичних структурах, щоб мир та єдність стали sine qua non (те, без чого не можна — прим. перекладача), подібно до того, про що писав покійний Збігнєв Бжезінський в своєму останньому твіті минулого місяця. Ці зміни можуть стати дорогою до миру в Україні та дати нову енергію для її розвитку. Одного разу розділена й пізніше заново об'єднана Німеччина є потужним прикладом. Зараз ми повинні знайти внутрішню рішучість забезпечити нашим дітям ту єдину Україну, яку вони дійсно заслуговують.
Follow @serhiylovochkin