Блог для "Сегодня.ua"
Варшавський саміт НАТО і Brexit підштовхують Україну до необхідності серйозно коригувати зовнішньополітичну стратегію. Світ змінюється на наших очах, трансформуються ЄС і архітектура системи глобальної безпеки. Сьогодні нам потрібні точність в оцінках того, що відбувається, сучасність і своєчасність в рішеннях. Нам потрібна нова Україна, в якій місце пост-революційної романтики й ідеологем, що формують рейтинги в міжнародних відносинах, посяде національний прагматизм.
ВІДЛУННЯ ВАРШАВСЬКОГО САМІТУ
Чим є сьогодні НАТО для України? Чим є сьогодні Україна для НАТО? Відповіді на ці питання значною мірою дав саміт НАТО у Варшаві, який нещодавно завершився. Багато в чому він став знаковим і для Альянсу, і для всього європейського континенту.
НАТО буде зміцнювати свій Східноєвропейський периметр, надаючи додаткові військово-політичні гарантії країнам-членам. Альянс буде поглиблювати і нарощувати співпрацю із країнами-партнерами, надаючи їм підтримку в модернізації оборонного сектора. Одночасно саміт задекларував готовність НАТО до політичного діалогу з Російською Федерацією, який спрямований на зняття напруженості і зміцнення безпеки в Європі.
У широкому контексті рішення Варшавського саміту означають, що на континенті сформується нова архітектура безпеки, в якій НАТО буде грати ключову роль. Форми участі в цій архітектурі інших держав стануть предметом майбутніх дискусій.
Україні необхідно самовизначитися у новій ситуації, яка складається. Очевидно, для нас вкрай важливим буде широка взаємодія з Альянсом. У тому числі, в питаннях підвищення обороноздатності, ефективності та якості наших збройних сил. НАТО готове надати Україні комплексний пакет допомоги для просування і виконання стратегічних реформ за понад 40 напрямками.
Із іншого боку, після Варшавського саміту абсолютно очевидно, що повноправного членства в найближчому майбутньому Україні не варто очікувати. До цього не готові ані НАТО, ані Україна. І справа не тільки в Донбасі чи в позиції Росії. В Альянс не братимуть напівкорумповану країну з бідним населенням, фрагментарними реформами (в тому числі, в оборонному секторі), нестабільною політичною ситуацією. Країну, в якій приналежність до парамілітарних формувань є однією з форм суспільної легітимності, а на чорному ринку легко можна придбати АК-47 за 200 доларів. Україна для НАТО наразі "не стандарт".
Україні потрібно працювати над наведенням порядку і реформами. Це неодноразово підкреслювалося і на саміті, і під час нещодавнього візиту Державного Секретаря США Джона Керрі в Україну.
Це означає, що у відносинах з Альянсом Україні зараз необхідно шукати нові смисли взаємодії. Їх основою має стати формула нашої участі в новій архітектурі безпеки в Європі і, водночас, забезпечення максимального захисту національних інтересів.
Іншими словами – Україні пора перестати бути країною-жебраком членства, яке сьогодні неможливе, але, за логікою цілого ряду українських політичних сил, є панацеєю від усіх наших бід. Пора брати відповідальність на себе, запропонувавши світу свій внесок у вирішення проблеми, яка розколює континент. Пора будувати плани на принципі win-win із міжнародними партнерами. Київ повинен знайти нову, більш ефективну позицію в мирному процесі (значною мірою – через реалізацію Мінських угод та їхніх похідних) і допомогти зняти зростаючу напругу на континенті, не допустити відкату до розділових ліній епохи "холодної війни".
Робити це необхідно якомога швидше і рішучіше, оскільки інше тільки посилює ризики для суверенітету і територіальної цілісності України й поглиблює кризу в економіці. Опинившись за однією із розділових ліній, ставши фронтиром "холодної війни"-2, ми не зможемо розкрити наш транзитний і промисловий потенціал, а залучити в країну інвестиції стане ще важче.
ВІДЛУННЯ BREXIT
Після Brexit Європейський Союз увійде в смугу серйозних трансформацій і внутрішніх реформ. Україна змушена буде адаптуватися до нових реалій, і це, незважаючи на весь драматизм того, що відбувається, відкриває для нас нові можливості.
Сьогодні необхідно сформувати нову політику відносин з оновленим ЄС, вибудувану під девізом національного прагматизму.
Ситуація з мізерними квотами ЄС для українських товарів, провал мрії євроромантиків про багатомільярдні інвестиції, заїжджена платівка з безвізовим режимом і референдум у Нідерландах багатьом відкрили очі. І не тільки українській громадськості та бізнесу, але, сподіваюся, й владі.
Сьогодні стає очевидною необхідність коригування позиції України. Виходячи з нових реалій нам потрібно ставати частиною загальноєвропейської порядку, домагатися участі в загальноєвропейських програмах розвитку регіонів, модернізації економіки та промисловості.
Для прикладу наведу деякі цифри. З 2014 по 2020 рік на різні програми національного і регіонального розвитку з Фондів ЄС для Польщі передбачено 85 млрд. євро, для Чехії – 24 млрд, Угорщини – 25 млрд., Литви – 8,4 млрд. На етапі зближення Польщі з ЄС програми підтримки польської економіки за кілька років склали еквівалент майже 20 млрд. дол. Подібна програма, в разі застосування в Україні, може стати ключовим драйвером зростання нашої економіки. Фактично це прообраз "Плану Маршалла" для України.
Зрозуміло, що зараз ЄС не збирається розширюватися, але можливості для України існують. І знову це залежить від успіху в установленні миру в Україні. Держави-учасники женевського і нормандського процесів неодноразово декларували готовність до створення донорських фондів під реалізацію "Плану Маршалла" в Україні і реалізації програм відродження постраждалих від війни територій.
Виходячи з нових реалій, Україні потрібно створити прагматичний план взаємовигідного двостороннього співробітництва з країнами-лідерами Європи: Німеччиною, Францією, Швецією, Польщею.
Професійний і точний план необхідний Україні для розвитку діалогу з Великою Британією і Нідерландами, адже від позиції цих двох країн багато в чому залежить рішення і "європейського", і "українського" питань.
На основі філософії національного прагматизму ми повинні будувати новий діалог як з групами країн-партнерів, так і з окремими країнами. Україні необхідні реальні кроки для зміцнення відносин із найближчими європейськими сусідами. Співпраця з країнами Центральної та Східної Європи, виведена в пріоритет зовнішньої політики, дасть можливість наростити торгівлю, в першу чергу із країнами "Вишеградської четвірки", яка в 2015 році сягнула майже 9 (8,7) млрд. доларів. При активній співпраці цей показник можна подвоїти. Так само, як і обсяг їхніх прямих інвестицій в економіку України, який поки що становить 1,5 млрд. доларів.
Взаємні інвестиції, торгівля, промислова кооперація дадуть українському бізнесу можливість залучити довгострокові інвестиції в перспективні сектори національної економіки: ресурсо- та енергозбереження, АПК, транспорт, інфраструктуру і логістику.
Ми можемо і повинні говорити з партнерами про розширення квот на експорт української продукції на європейський ринок, в першу чергу АПК, хімії та металургії. Пора заново обговорити порядок і терміни приведення національних стандартів виробництва до вимог ЄС. Доцільно ставити питання про преференції від ЄС, які отримали свого часу країни-кандидати з Балкан, Балтії та Центрально-Східної Європи.
Усі ці нові виклики, які стоять перед Європою, можуть стати ефективним поштовхом до розвитку і реформування України. Єдина умова – це прагматизм і професіоналізм у відстоюванні національних інтересів, чіткість планування на основі принципу win-win в діалозі з партнерами. Тільки такий прагматичний і послідовний підхід перенесе українські надії про європейське майбутнє з романтичної мрії в нову реальність ЄС, який зараз трансформується на наших очах.
Follow @serhiylovochkin