88 відсотків. Саме стільки українців не схвалює діяльність нинішньої Верховної Ради. На іншій чаші вагів – 8 відсотків, які схвалюють повністю або хоча б частково. Між цими оцінками – прірва, яку створила так звана більшість сьогоднішнього парламенту.

Реальної коаліції у Верховній Раді немає вже два роки.  Сесія, що завершилась наочно це продемонструвала, коли провладні фракції не могли прийняти навіть ті ініціативи, які самі ж і пропонували. Про закони, які потрібні суспільству, і говорити не варто – до них справа просто не доходить.

Характерний приклад: фракція Опозиційного блоку подала за восьму сесію нинішнього скликання 25 законопроектів. З них тільки чотири були включені до порядку денного.

А це були пропозиції, спрямовані виключно на посилення соціального захисту українських громадян: поліпшення соціального захисту малозабезпечених сімей та їх дітей, програма доступного житла для молодих сімей, підвищення рівня соціального захисту «чорнобильців», забезпечення охорони материнства, підвищення прожиткового мінімуму і вирішення проблем переселенців.

Якби ці законопроекти внесли на розгляд в зал, ми б змусили парламент їх прийняти, так, як було з законом, який допоміг виплатити заборгованість перед шахтарями: ВР проголосувала за нашу вимогу в останній сесійний день. Тому влада вважала за краще заховати їх від суспільства і не допустити прийняття.

Так само ховалися під сукно законопроекти, записані в Мінських угодах, які допомогли б встановити мир в країні. Замість цього громадянам показували то тривале шоу з прийняттям лобістських  законопроектів, то нескінченну і безрезультатну мелодраму обрання Центрвиборчкому, то спроби дати право будь-якому слідчому закривати сайти в інтернеті.

Навіть уряд продемонстрував своє ставлення до парламенту, так і не відзвітувавшись перед ним.

Парламент не вирішує ті питання, які дійсно важливі людям. У бюджеті вже діра в 36 мільярдів гривень, тобто уряд не в змозі виконати навіть сьогоднішні зобов'язання, не кажучи вже про задеклароване поліпшення соціальних стандартів, як підвищення мінімальної зарплати до 4200 гривень. Замість цього влада кардинально скорочує кількість одержувачів субсидій і їх обсяги.

Приплив прямих іноземних інвестицій за останні роки впав в 2,2-2,8 рази. Про довоєнні 7,2 млрд доларів (у 2012 році) вже не доводиться навіть згадувати, оскільки сьогодні влада не може повернутися навіть на рівень військового 2016 року (3,3 млрд доларів).

Це неминуче, оскільки інвестори не бачать перспектив закінчення бойових дій і не хочуть вкладати кошти в країну, де вкладені кошти можуть бути втрачені в будь-який момент.

Якщо додати до сказаного чергове підвищення облікової ставки Нацбанку (до 17,5%) і відсутність будь-яких державних програм підтримки економіки, стає зрозумілим, що перспектив для відновлення вітчизняної промисловості при нинішньому політичному курсі немає.

Україні потрібні нові політичні пріоритети: виконання Мінських угод, робота над економічним зростанням замість демонстрації політичного егоїзму, і головне – досягнення миру. Тільки тоді внутрішні і зовнішні інвестиції забезпечать позитивну динаміку української економіки, і, відповідно – реальне зростання доходів. Але поки ці проблеми вирішувати нема кому – сьогодні останній день роботи, парламент іде на канікули.