Ключовим показником рівня розвиненості країни в сучасному світі залишається її науково-технічний і промисловий потенціал. На жаль, саме за цим критерієм Україна протягом останніх чотирьох років послідовно деградує.

Сфокусувавши зусилля на побудові "аграрної наддержави", українська влада відклала в сторону питання розвитку національної промисловості і розвитку науково-технічного потенціалу. Це – величезна помилка з точки зору держуправління, так країна втрачає залишки надії на високотехнологічне майбутнє.

Українська наука, особливо її фундаментальна складова, виявилися на периферії уваги держави. Факти для порівняння. У 2013 році фінансування Міністерства освіти і науки становило еквівалент 3 млрд доларів, в тому числі на напрям наукових і науково-технічних розробок – 56 млн доларів. У 2017 році бюджет Міносвіти і науки був еквівалентний 1,23 млрд доларів, з них на наукові та науково-технічні розробки – 32,6 млн доларів. Зрештою, в бюджеті-2018 аналогічні статті будуть профінансовані відповідно на 1,07 млрд доларів і 31,7 млн ​​доларів.

Незважаючи на декларовану стабілізацію економічної ситуації, підтримка наукової сфери країни продовжує зменшуватися. Як наслідок, дослідні інститути в кращому випадку працюють неповний робочий тиждень, в гіршому – закриваються. Тільки в 2016 році була припинена діяльність шести інститутів.

Не маючи достатньої підтримки від своєї держави, вітчизняні вчені приймають запрошення з інших країн – тих, які розуміють необхідність інвестування в науку. Не випадково тенденція останніх років навіть у найрозвиненіших країн, таких як США, – це підтримка науки та повернення наукоємного виробництва на свою територію.

І таких країн стає все більше: за період 2000-14 років наукоємність світової економіки зросла з 2,1 до 2,4% ВВП. І тільки в Україні за останню чверть століття абсолютний обсяг витрат на науку скоротився в 7,5 разів.

Науковий потенціал та промислова база дозволяють Україні, при правильній державній політиці, зупинити спіраль падіння в нішу аграрно-сировинної країни і повернути своє місце у сучасному світі.

Для цього необхідно, по-перше, забезпечити пріорітизацію і повноцінне державне фінансування фундаментальних наукових досліджень. Державна підтримка перспективних наукових розробок повинна становити не менше 1% ВВП щорічно.

По-друге, потрібно стимулювати приплив приватних інвестицій в науково-дослідні та конструкторські програми. Якщо вдасться вивести обсяги фінансування таких програм і проектів на рівень 3-5 млрд доларів, частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції зросте в 4 рази.

Нарешті, необхідно оптимізувати зв'язок науки з виробництвом. Це завдання для бізнесу разом з Національною Академією наук України, національними галузевими академіями, науково-дослідними інститутами. Їхні підрозділи і центри повинні активно взаємодіяти з реальним сектором економіки, і, що важливо, приватними інвесторами. Перспективними формами роботи у всьому світі є технополіси і технопарки. Нам потрібно зміцнити цю сферу, прийнявши відповідне законодавство.

Висновок простий. Тільки змінивши пріоритети державної політики та цілі бюджетного фінансування, можна змінити перспективи України на краще. Сьогодні, коли науково-технічна та промислова база остаточно не зруйнована, такий шанс ще є. Але вікно можливостей для реформування наукової сфери не безмежне. Ще кілька років падіння – і воно закриється назавжди.