Нардеп, один із лідерів Опозиційного блоку, – про те, що за рік влада вкрала втричі більше, ніж за попередників, а також про те, що Україна не стоїть перед вибором "перемога або смерть": "Альтернатива є – це мир і примирення"

– У минулому політичному сезоні у вас була можливість вибору – з ким бути у великій політиці оновленої України. Чому ви вибрали для себе Опозиційний блок?

– Опозиційний блок – адекватна, патріотична та прогресивна політична сила. Це люди, які виступали проти силового розгону Майдану. Проводили євроінтеграцію України та серйозні економічні реформи, вибудовували ефективну економічну політику з країнами Митного союзу. На жаль, на певному етапі ми опинилися у меншості. Перемогли авторитарні та меркантильні підходи. Я переконаний: якби наша точка зору взяла гору взимку 2013 року, курс гривні був би 8, у нас би не було війни і втрати Криму.

"Коаліція війни", що перебуває зараз при владі, прагне силовими методами нав'язати суспільству свою точку зору. Найнебезпечніше – вони вважають, що добиватися поставлених цілей можна будь-яку ціну, не беручи до уваги з жертви, руйнування і закон. Упевнений, що така політика веде не до процвітання країни, а тільки посилює нинішню кризу.

Опозиційний блок ніколи не погодиться з такими підходами. Ми виступаємо за модернізацію країни, прискорення економічних реформ, реформу Конституції на основі широкого суспільного діалогу та національного миру. Саме це сьогодні об'єднує опозицію.

– Опозиційний блок – третя за чисельністю фракція у парламенті, але, в порушення традицій політикуму, не отримала посад ні в керівництві Ради, ні в парламентських комітетах, ні у виконавчій владі. Наскільки успішно функціонує опозиція і чи достатньо такого результату виборів для успішної роботи?

– Сьогоднішнє ставлення влади до опозиції є чітким критерієм для оцінки того, що відбувається у країні. Незважаючи на всі обіцянки, дані суспільству, і псевдодемократичну риторику, коаліція війни намагається зробити все, щоб позбавити Опозиційний блок механізмів контролю влади. У класиці опозиція повинна контролювати регламентний комітет, бюджетний, свободи слова. Займати посаду першого віце-спікера і так далі. Це не тільки принципи демократії, але й сформовані традиції. Замість цього коаліція війни не залишила опозиції жодної позиції в парламентському керівництві.

Незважаючи на умови, в яких перебуває сьогодні опозиція, ми активно пропонуємо свої законопроекти у сфері забезпечення соціальної справедливості, у питаннях національного примирення, відновлення нормального економічного життя. Ми ведемо прямий діалог з представниками громадськості, з населенням і люди це бачать.

– Що означає поява опозиційного Кабміну? Підготовку до коаліційного уряду або амбіцію повністю сформувати своє?

– Створення опозиційного Кабінету є світовою практикою, це усталена традиція сучасних демократій. Тим більше, вважаю цей крок своєчасним для України. Ми бачимо, що чинний уряд робить помилку за помилкою. Зростає корупція, криза в національній економіці посилюється, стандарти життя людей постійно падають. Найгірше буде, якщо люди будуть думати, що альтернативи цій політиці немає.

Соціологічні опитування показують, що сьогодні у Опозиційного блоку є чіткі та стабільні тенденції до збільшення підтримки населення. Сьогодні ми опозиція – завтра влада. Сьогодні тіньовий Кабмін, а завтра – реально діючий. Ми повинні бути готові до влади. У нас повинні бути готові проекти та закони для порятунку економіки та ефективного розвитку України. Найпростіше – нічого не робити, а просто спостерігати, як помиляються твої опоненти. Але це не наш шлях. Успіх країни для нас важливіший, ніж задоволення від помилок чинної влади. Ми готові ділитися нашими проектами з владою. Інша справа – що вона (влада) не готова до цього. Але це інша тема.

– Дострокові парламентські вибори – реальні чи ні? Ви моделювали ситуацію, що будете робити, якщо Опозиційний блок займе на них I місце? Чи не боїтеся перемогти і... втратити перемогу?

– Питання сьогодні потрібно ставити не про реальність дострокових виборів, а про їх гостру потребу. Нинішня коаліція просто не дає собі раду із завданням реформування країни. Це коаліція війни, вона непродуктивна. І, що найголовніше, – вона не віддзеркалює реальної політичної структури суспільства, простіше кажучи – не відображає інтереси більшості українців.

А значить, єдиний вихід з цієї ситуації – нові вибори. Тому ми підтримуємо ідею перезавантаження парламенту вже восени цього року. Місцеві вибори цілком можна поєднати з достроковими виборами до парламенту. Ми не сумніваємося в тому, що в результаті Опозиційний блок отримає місце провідної політичної сили. І я впевнений, що для України це буде найкращий варіант.

Усі політичні сили повинні пам'ятати, що у нас зараз є спільна справа. Це справа миру! І Захід, і Схід, і Причорномор'я, і Київ – це одна Україна. І країна хоче жити нормально і гідно. Ми не боїмося перемогти і не боїмося втратити. Ми боїмося подальших тенденцій до руйнування економіки, розколу держави і будемо цьому протистояти.

– Найпопулярніше слово влади сьогодні – "деолігархізація". Адже Майдан, кажуть, зібрався не за європейську мрію і не проти Януковича, а проти олігархів. Що не так з олігархами? І що з ними робити?

– Поки що ми бачимо тільки показуху. Арешти в прямому ефірі – цирк. Народ чекає від влади хліба і видовищ. Так було завжди. Оскільки хліб відсутній – пропонуються тільки видовища.

Придумали дві гарні обгортки – люстрація і боротьба з олігархами. На словах все красиво, а на ділі перше – банальне усунення конкурентів, і корупція розцвіла новими фарбами – за рік вкрали втричі більше, ніж за попереднього уряду.

Те ж стосується і боротьби з олігархами. Влада визначає, хто хороший олігарх, а хто "поганий". Крім того, влада, з одного боку, нібито бореться з олігархією, а з іншого – віддає їм на відкуп цілі області та регіони. Це взаємовиключні речі. По суті з олігархами борються нові "молодоолігархи". Це стратегічна помилка, яка може мати незворотні наслідки.

Досвід сучасного світу показує, що знищення великого капіталу – це синонім провалу політики модернізації та деградації економіки. В умовах цивілізованого ринку саме великий капітал є двигуном економічного зростання, впровадження інновацій, побудови сучасної динамічної економіки.

– Недоторканність приватної власності – це основа основ. А будь-який переділ бізнесу вбиває інвестиційний клімат. Як пояснити суспільству, що зарізати корову – нехай вона і чужа – можна тільки один раз, а молоко завтра взяти буде ніде?

– Думаю, що суспільство чудово розуміє цю дилему. Саме тому уряд, який волюнтаристськи підходить до питання гарантій власності, втрачає підтримку громадян.

Заперечення приватної власності, розмови про реприватизацію – це заперечення ринкової економіки взагалі. На такій основі не можна побудувати квітучу цивілізовану економічну модель.

На жаль, наша історія – попросту приклад того, як не треба робити. Кожного разу, коли влада намагалася взяти курс на "переділ", економіка реагувала спадом, а інвестори – масовою втечею.

– Де Україні шукати рецепти для відновлення економіки? Орієнтуватися на сучасний фінансовий світ або на післявоєнну Європу? Застосовувати чужий досвід або шукати свій шлях?

– У сучасному глобальному світі немає жодного свого особливого шляху. Не потрібно винаходити велосипед. Потрібно просто навчитися на ньому їздити. Україна повинна будуватися в Києві, в Донецьку і у Львові, а не в Брюсселі, Москві чи Вашингтоні.

Нам справді слід використовувати світовий досвід виходу з економічних криз. Адже багато антикризових інструментів відпрацьовано, а рішення вивчено. Нам важливі рекомендації міжнародних фінансових інститутів, які стали зараз основними донорами української економіки. Потрібно прислухатися до думки Європейської комісії, адже ми рухаємося шляхом європейської інтеграції. Це має допомогти нам вирішити тактичні завдання. У тому числі – збалансувати бюджетно-фінансову політику, забезпечити розвиток інститутів сучасної економіки, створити сприятливий бізнес-клімат.

Але навіть успіх у вирішенні тактичних завдань неможливий без урахування національної специфіки, геополітичної ситуації, розуміння ринків збуту для українських товарів, без урахування інтересів населення, національного бізнесу, громадських інститутів.

– Що і де має статися, щоб на нашу землю прийшов мир? Від кого це залежить і що може зробити кожен, щоб це прискорити?

– Поганий мир кращий за хорошу війну. Це моя точка зору. Досягнення миру – головна мета. І ми будемо цього добиватися, де б ми не були: і у владі, і в опозиції.

Протягом усього минулого року наша команда працювала над стратегією виходу зі збройного конфлікту на сході країни. У фокусі були питання зупинки бойових дій, перспективи реінтеграції територій та соціально-економічного відновлення Донбасу. Було розроблено й пропозиції до практичної імплементації Мінських угод. В основі всіх цих антикризових пропозицій закладено принципи діалогу, компромісу і збереження територіальної цілісності України. Опозиція запропонувала свій мирний план.

На жаль, більшість з цих напрацювань виявилася не затребуваною владою. Своїх же дієвих рішень коаліція війни запропонувати так і не змогла. Багатовимірний діалог, яким би він не був складним, – це ключ до миру. На жаль, коаліція війни на це не здатна.

Я хочу підкреслити, що сьогодні Україна не стоїть перед вибором "перемога або смерть". Альтернатива є – це мир і примирення. Але для того, щоб прокласти шлях до цього рішення, українському суспільству пора відмовити у своїй підтримці різного роду радикалів. В українській політиці не повинно бути місця тим, хто будує свою кар'єру на житті українських громадян.