10 листопада кожного року відзначається як Всесвітній день науки. Для країн, та й самих учених, це день, коли «звіряють годинники». На жаль, в Україні цей годинник не тільки відстає, а й навіть може піти назад, написав заступник голови фракції Опозиційного блоку Сергій Льовочкін в блозі для «Кореспондента».

Світ стоїть на межі нового технологічного стрибка – біотехнології, штучний інтелект, нові джерела енергії та інноваційні технічні рішення поступово стають новою нормою. Основною силою цього руху є наука. Україна ж займає в процесі місце не учасника, а спостерігача: питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП країни скоротилася майже вдвічі з 2013 року, коли він становив 0,8%, до 0,45% в 2017.

Як виглядає ця динаміка на тлі Європи? За даними 2016 року, частка витрат на науково-дослідні роботи в ВВП країн ЄС в середньому становила 2,8%. Вище середнього цей показник був у Швеції – 3,25%, Австрії – 3,09%, Німеччині – 2,94%, Данії – 2,87%, Фінляндії – 2,75%, Бельгії – 2,49%, Франції – 2,25%; нижче середнього – в Македонії, Латвії, Румунії, Кіпрі та Мальті – від 0,43% до 0,61%.

 

Сходи, що ведуть вниз

Дані показують, що Україну ведуть «вгору по сходах, що ведуть вниз». Завдано удар по інституціональній основі української науки: фінансування НАН України у 2017 році в порівнянні з 2013-м зменшено на 9,38%, а фактично майже в чотири рази – з 395 до 109 млн доларів. Ще гірша ситуація з Національною академією медичних наук, виділення фактичних коштів на яку зменшилося більш ніж в 17 разів – замість 308,6 млн доларів в 2013 році вона отримала всього 18 млн в 2017-му.

Країну залишають вчені, реальних державних програм для підтримки молодих фахівців немає, наукові інститути старіють без вкладень в реконструкцію і модернізацію.

Катастрофічним став «витік мізків» – за даними Держстату, тільки в 2014 році з країни виїхало 42 кандидата та 7 докторів наук. Характерно, що з 2015 року облік відтоку наукових кадрів за кордон не ведуть узагалі, але ситуація продовжує погіршуватися: за 2015-16 роки, за даними Національної Академії наук України, з неї звільнилися понад 15% співробітників.

Зі шкільної лави талановиті діти хочуть виїхати з країни, й їх c радістю забирають вузи Польщі, Німеччини і т. д. Зокрема, згідно з дослідженням Польського інституту публічних справ, за останні три роки кількість студентів-українців там збільшилася з 10 до 35 тисяч. При цьому лише 9% мають намір після отримання диплома повернутися в Україну.

 

Вибір між минулим і майбутнім

Українці починають звикати до того, що «велика наука» і значущі технологічні прориви відбуваються виключно за кордоном. Так створюється комплекс меншовартості, який намагаються компенсувати словами про успіхи "з минулого". Наприклад, Інститут національної пам'яті фінансується в обсягах, що перевищують фінансування п'яти академічних інститутів.

Чому це відбувається?

Проблема не у відсутності попиту на науку – в країні є досить наукомістких виробництв, які мають потребу як у науково підготовлених кадрах, так і в сучасних наукових розробках. Не кажучи вже про виробництва та технології, які можуть бути створені завдяки новим відкриттям.

Все це мало цікавить нинішню владу. Україна, як і раніше, займає лідируючі позиції в сфері порушення авторських прав і не побудувала систему їх ефективного захисту. Тому свої винаходи українці вважають за краще реєструвати за кордоном. Там же вони шукають і фінансування для своїх проектів, і доступ до світових академічних баз даних, лабораторій і партнерств. Не фінансуючи науку, наша країна одночасно втрачає свої інвестиції в надану освіту тим, хто виїхав, і упускає вигоду від результатів їхніх майбутніх розробок.

Без зміни ситуації Україна приречена на відставання, деіндустріалізацію і повну залежність від іноземних технологій (цілком ймовірно, придуманих вченими, що виїхали з України).

 

Шанс 2019 року

Відродження української науки неможливо без політичної волі, якої у нинішньої влади не виявилося.

Необхідно наростити фінансування вітчизняної науки. Витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки, фінансування фундаментальної науки необхідно підвищити мінімум з 0,5% до 3% ВВП, ввести систему грантів і створити можливості участі в міжнародних проектах. Це дасть мотивацію українським вченим жити, працювати і реалізовувати свої проекти в Україні.

Імплементувавши державно-приватне партнерство в наукову сферу, відродивши зв'язок між наукою і виробництвом, забезпечивши практичне впровадження розробок українських вчених і створивши можливості для появи науково-виробничих кластерів за участю підприємств, науково-дослідних інститутів і вузів, ми продемонструємо вченим, особливо молодому їх поколінню, можливості самореалізації і престижність професії.

Забезпечивши захист інтелектуальної власності, ми на ділі визнаємо цінність результатів роботи інноваторів.

Відродження української науки – не утопія, а реальна можливість. Важливо тільки, щоб і в 2019-му Україна не втратила свій шанс.