Відзначаючи різні пафосні ювілеї, влада в цьому році зробила все, щоб не згадувати про четверту річницю підписання Мінських угод, досягнутих 12 лютого 2015 року.

Цей пакет ініціатив, узгоджений в форматі тристоронньої контактної групи за участю представників ОБСЄ з главами держав і урядів країн-гарантів, тоді розглядався як компромісний шлях до миру.

Мінські угоди стали продуктом широкого діалогу сторін конфлікту, посередників і представників міжнародних організацій. Саме тому вони отримали одноголосну підтримку Ради безпеки ООН, яка за кілька днів, 17 лютого 2015 року, прийняла Резолюцію на підтримку досягнутих домовленостей.

Ось тільки в більшості своїй партія війни, яка зараз при владі, цю війну припиняти не хоче, і не тільки з політичних міркувань.

Турбує інше: багато реальних кандидатів у президенти не пропонують жодних реальних рішень щодо припинення війни на Донбасі. Замість цього від них звучать лише заклики ігнорувати Мінські угоди або відмовитися від них зовсім. Декларуються порожні обтічні формулювання або просто фантастичні комбінації, які ніколи не стануть реальністю і не принесуть нашій країні довгоочікуваного миру.

Це вкрай небезпечна ситуація. Мінські угоди були і на сьогоднішній день залишаються єдиною узгодженою та визнаною всіма сторонами політичною рамкою для припинення війни. Одностороння відмова України від їх дотримання або спроби подальшого затягування переговорів загрожують новою хвилею конфлікту на сході, поглибленням економічної кризи та соціальної катастрофи в країні.

Більше того, Мінські угоди – це не просто декларація з переліком заходів та кроків. Це дипломатична формула, напрацьована за участю Німеччини і Франції. Саме над реалізацією Мінських угод ведеться тепер робота в «нормандському» форматі за участю глав держав і урядів. До виконання Мінських угод сьогодні прив'язана політична підтримка зусиль України на міжнародній арені. І ця підтримка навряд чи збережеться, якщо Україна буде відмовлятися від своїх зобов'язань.

Відмова від Мінських угод ускладнить і без того вибухонебезпечні відносини України з Росією. Після розірвання більшості міжнародних договорів, в тому числі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, точок дотику майже не залишилося. «Нормандський» і «мінський» формати – ось весь перелік нинішніх контактів. Але і цей хиткий дипломатичний «місток» партія війни намагається обрушити.

Очевидно, що сьогодні ми опинилися в патовій ситуації. У правлячих політичних сил України немає ніякого бажання виконувати Мінські угоди. Разом з тим вони життєво важливі. По суті – вони символ діалогу, переговорів, дипломатії і надії на мирне врегулювання. Відмова від них – це груба демонстрація небажання розмовляти. Не тільки з Росією, але і з Європою. Це шлях до ізоляції та краху.

В такій критичній ситуації принципове значення має прихід до влади політиків, які розуміють складність і важливість нинішнього моменту, готових до ведення відкритого діалогу з усіма учасниками протистояння. Саме про мир потрібно думати, віддаючи голос на президентських виборах.